о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Духом ходіте» – це заохочення святого Павла з уривку послання до Галатів, що був прочитаний під час екуменічної молитви в каплиці екуменічного центру, що є осідком Всесвітньої Ради Церков, став спонукою для роздумів Святішого Отця, якими він поділився під час екуменічної молитви.
До штаб-квартири ВРЦ Глава Католицької Церкви прибув після розмови з Президентом Швейцарії, що відбулася в міжнародному аеропорту Женеви. Його зустріли пастор Олаф Фюксе Твейт, Генеральний Секретар ВРЦ, а також модератор і два віце-модератори, які провели його до каплиці, де зібралися деякі представники Центрального Комітету.
Прозвучали привітальні слова, молитва покаяння та молитва за єдність. Після прочитання уривка з 5 глави Послання до Галатів Святіший Отець виголосив свою першу промову в рамках 23-ї Апостольської подорожі.
Покликання постійно прямувати вперед
Коментуючи слова Апостола Народів, який писав до учнів, що переживали внутрішні поділи, Папа звернув увагу на те, що святий Павло кілька разів заохочує «Духом ходити».
«Людина – це істота, що перебуває в дорозі. Протягом всього життя вона покликана вирушати в мандрівку, постійно виходячи звідти, де перебуває: відколи вона виходить з лона матері, до моментів переходу від одного життєвого етапу до іншого, від тої хвилини, коли залишає батьківський дім, аж доки відійде з цього земного існування. Шлях – це метафора, яка об’являє сенс людського життя, життя, яке не є самодостатнім, але постійно чогось шукає. Серце постійно спонукає нас виходити, досягати якусь мету», – сказав Святіший Отець.
Необхідність обирати та зрікатися
Як підкреслив Папа, ходити, прямувати вперед, вимагає певної дисципліни, щоденної терпеливості й поживи. Доводиться відмовитися від багатьох доріг, обираючи ту, що веде до мети. Ходити вимагає також смирення, щоб повертатися на свій шлях і дбання про супутників. Тобто, ходити «вимагає постійного навернення», а тому «багато-хто зрікається цього, віддаючи перевагу домашньому спокою». Але це означає «прив’язуватися до примарних забезпечень», які не дають «миру й радості, яких прагне людське серце».
Глава Католицької Церкви підкреслив, що Бог кличе до цього від самих початків. Він сказав Аврамові полишити свій край. Подібно й Мойсей, святі Петро й Павло і численні «Господні друзі» провели життя в дорозі. Але, насамперед, прикладом цього є Ісус, Який зійшов зі Свого божества, щоб прямувати разом з нами. А повернувшись до Отця, дав нам Свого Духа, щоб також і ми «мали силу йти вперед у Його напрямку», тобто, виконати те, до чого закликає святий Павло: ходити Духом.
Ходити Духом
«Якщо кожна людина – це істота, яка перебуває в дорозі, а замикаючись в собі, відрікається свого покликання, ще більше це стосується християнина. Бо, як підкреслює святий Павло, християнське життя несе в собі непримириму альтернативу: з одного боку – ходити Духом, йдучи в напрямку, започаткованому Хрищенням; з іншого – вдовольняти похоті тіла», – зазначив Папа. А трагічні наслідки другого варіанту «маємо перед очима».
Отож, «ходити Духом» означає «відрікатися духа світу» та обирати «логіку служіння». Це означає «зануритися в історію з Божим кроком», а на дорозі Духа орієнтирами, згідно зі святим Павлом, є «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал 5,22).
Причина поділів – світська логіка
«Ми покликані разом прямувати саме так: шлях проходить через постійне навернення, через оновлення нашої ментальності, щоб пристосовуватися до ментальності Святого Духа», – вів далі Глава Католицької Церкви, зазначаючи, що поділи між християнами часто відбувалися через те, що в життя спільнот проникла світська ментальність, коли власні інтереси були поставлені понад Христові. А також деякі спроби минулого покласти край поділам зазнали «ганебної поразки», бо в «основному надихалися світською логікою».
«Але екуменічний рух, в який Всесвітня Рада Церков зробила великий внесок, виник завдяки Святому Духові. Екуменізм спричинився до того, що рухаємося вперед згідно з волею Ісуса та зможе чинити поступ, якщо прямуючи під проводом Святого Духа, відкидатиме будь-які відхилення в напрямку самодостатності», – сказав Папа.
Втрата чи здобуток?
За словами Єпископа Риму, хтось може висунити заперечення, що таке прямування вперед призводить до втрати, бо «не захищає належним чином інтереси власної спільноти». І дійсно, обирати те, чи бути Ісусовими, перше ніж Аполлоса чи Кифи, бути Христовими, перше ніж «юдеєм або греком», обирати ближнього замість себе самого в ім’я Євангелія, в очах світу може здаватися «збитковою працею».
«Екуменізм – це велике “збиткове починання”, – сказав Папа. – Але йдеться про євангельські збитки, згідно з шляхом, який накреслив Ісус: “Хто хоче зберегти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя мене ради, той спасе його”. Спасати своє означає ходити згідно з тілом, загубитися позаду Ісуса означає ходити Духом. Лише тоді зможемо принести плоди в Господньому винограднику».
Не стратегія, а акт слухняності
Як зауважив Глава Католицької Церкви, поглянувши на наш шлях, можемо побачити ситуації, описані в Посланні до Галатів. Адже дуже важко подолувати ворожість і розвивати сопричастя, виходити із суперечок і взаємного відкинення. Ще важче протистояти «підступній спокусі» прямувати вперед разом, але «з наміром задовольнити якісь часткові інтереси»; це є «логіка Юди». Відповіддю на наші хиткі кроки є постійний заклик: «Духом ходіте».
«Після багатьох років екуменічних зусиль, в цю сімдесяту річницю Ради, просімо у Святого Духа скріпити наші кроки. Надто легко вони зупиняються перед існуючими розбіжностями, надто часто блокуються ще на старті, виснажені песимізмом. Відстань не є виправданням. Вже тепер можемо ходити Духом: молитися, євангелізувати, разом служити ближнім. Все це можливе та приємне Богові!» – наголосив Папа Франциск, додаючи:
«Цей шлях має конкретну мету: єдність! Протилежна дорога, тобто, дорога поділів, веде до війн і знищення. Господь закликає нас постійно звертати на шлях сопричастя, який веде до миру».
Підсумовуючи, Глава Католицької Церкви зазначив, що «разом прямувати вперед – це не стратегія для того, щоб набивати собі ціну, але акт слухняності перед Господом та акт любові до світу».
Далі прозвучали гімн Року Милосердя, визнання віри, молитва «Отче наш» і молитва за єдність Церкви. З Екуменічного Центру, в одному автомобілі з проводом ВРЦ, Папа від’їхав до Екуменічного інституту Боссе, розташованого в однойменному замку 25 км. від Женеви.
